Практично всі ми пам’ятаємо той момент у дитинстві, коли в уяві чітко сформулювалась думка: «коли в мене будуть діти, я ніколи не зроблю так, як тільки що зробили мої батьки/мама/тато!». Минають дні, і от ви можете зловити себе на думці, що вчинили точнісінько, як мама… Чому? Тому що так працює автоматична несвідома передача інформації — важливий механізм для розвитку та виживання людства. Ми підсвідомо копіюємо дії своїх батьків або інших важливих для нас дорослих. І це не завжди корисно, звісно. Тому потрібен час та бажання усвідомлювати, що логічно та розумно, а що — емоційне та зайве. Пам’ятаєте, «цукерка тільки після супу!», «одягни шапку, вуха змерзнуть!», «спи, бо прийде бабайка!». А емоції свої пам’ятаєте? Злість, здивування, страх…
Коли дитина не знає, що робити, вона може запитати (якщо її вік вже про розмови), або використати досвід (підгледіла, як дорослі роблять), або експериментувати. Результати, як ми знаємо, бувають різні — від геніальних винаходів до катастроф різного масштабу.
Виховання та турбота про дітей — процеси непрості. Проте все зводиться до того, щоб дитина була здоровою, мала всі необхідні навички для наповненого й повноцінного життя, вміла будувати здорові взаємини з людьми, розуміла кордони свої та інших.
В усіх книжках про виховання торочать одне: зрозумійте потреби своєї дитини, слухайте, що вам дитина каже, показує, намагається пояснити, дайте знати своїй дитині, що вона не одна, що ви поруч і допоможете, якщо це буде потрібно.
Попри велику кількість книжок та рекомендацій, усі батьки рано чи пізно скаржаться, що не розуміють своїх дітей, забуваючи, що колись їх батьки теж їх не розуміли. Такий виклик — це нормально. Поруч із дітьми батьки також вчаться.
Ось кілька порад, які можуть здатись поверхневими, проте насправді є дуже помічними й цінними, якщо їх дотримуватися:
→ дійсно хотіти бути поруч і розуміти своїх дітей;
→ планувати час для спілкування: не тільки дорогою в садочок, до школи чи кілька хвилин перед сном, а реально в плані на день записувати «дитина»;
→ розмовляти про різні дрібнички й важливості;
→ грати, особливо в рольові ігри;
→ дивитись разом мультфільми та обговорювати сюжет, події, поведінку героїв та переносити все в ігри;
→ читати книжки (різні!) — серйозні, смішні, сумні — і обговорювати їх.
Помітили? Усе це ви робите з друзями, чи не так? Зрозуміло, що ігри відрізняються, але це про час, який ви проводите не поруч, а разом!